Жан-Етьєн Ліотар. Автопортрет в червоному ковпаку. Пастель. Женевська бібліотека.
1773
Жан-Етьєн Ліотар. Автопортрет. Ліотар сміється. бл. 1770.
Жан-Етьєн Ліотар. Автопортрет. Ліотар сміється. бл. 1770.

Жан-Етьєн Ліотар

Життя швейцарського художника відоме значно менше, ніж його пастелі. Загадкові обставини народження Жана-Етьєна Ліотара, тринадцятої дитині в сім’ї Анни та Антуана Ліотарів, повна пригод молодість, проведена при дворах європейських монархів, подорож до Константинополя і повернення звідти «турецьким художником», дивні стосунки з дружиною і оплутана легендами  історія створення знаменитої пастелі «Шоколадниця» - далеко не всі таємниці, що оточують особу швейцарського майстра. Автори нещодавно опублікованої найповнішої біографії Ліотара Рене Лош та Марсель Ретлісбергер зізнаються, що навіть для них в житті і творчості художника залишається багато загадок.

Жан-Етьєн Ліотар народився 22 грудня 1702 року в сім’ї французького купця, який залишив рідний Монтелімар «з деяких релігійних причин» та оселився в Женеві. Жан-Етьєн з раннього віку виявляв інтерес до малювання. В той час женевської школи живопису ще не існувало, проте викладалася техніка мініатюри та емалі – ремесел, пов’язаних з виготовленням годинників та прикрас. В молодості Жан-Етьєн вчився у мініатюриста Даніеля Гарделя, потім продовжив освіту в Парижі, провівши три роки в майстерні гравера Жана-Батиста Массе. Але саме в роки подорожей по Італії художник відкриває для себе пастель, яка стане його улюбленою технікою та прославить ім’я Ліотара на всю Європу.

Пізніше, в своєму «Трактаті про живопис» Ліотар пояснить: живопис – «дзеркало всього найпрекраснішого, що пропонує нам Всесвіт», і якщо «в творах природи мазків не видно», то їх не слід показувати і на картині. Пастель дозволяла досягти бажаного ефекту: м’яких і плавних переходів кольору, легкої світлотіні, найтоншої обробки деталей. Роботи Ліотара, виконані в реалістичній манері і суворому стилі, відрізнялися від творів Ватто чи Буше, представників «галантного жанру» епохи рококо з її декоративною вишуканістю. Ліотар вважав себе «художником правди», що далеко не завжди подобалось придворним дамам, портрети яких він писав!

Неповторним стилем вирізнялися не тільки полотна Ліотара, але і його зовнішність. З поїздки до Константинополя, куди він поїхав на запрошення англійського лорда, Ліотар повернувся знаменитим завдяки… своїй бороді. В Європі художника стали називати «турком» за ефектну борідку та східний одяг, що тільки додало йому популярності. Яскраве і насичене життя Ліотара являло собою нескінчену череду подорожей по всій Європі – Молдавія, Відень, Франкфурт, Париж, Амстердам, Лондон…

Незрозумілі стосунки були у Жана-Етьєна і з його дружиною. Релігійна голландка, не надто гарна і не надто багата, змусила чоловіка обрізати легендарну турецьку бороду, незважаючи на те, що незвичайна зовнішність протягом багатьох років була «фірмовим знаком» художника, як і його самобутній стиль. Але хоч Жан-Етьєн і погодився позбутися бороди під тиском дружини, то змусити себе сидіти вдома не дав і продовжив свої подорожі по дворах європейських монархів. Щодо цього легенди та історична правда не зовсім збігаються. Чи то під час цих поїздок особисте життя Ліотара було значно насиченішим, ніж життя з дружиною, чи то він невтомно працював, щоб прогодувати свою велику родину (у подружжя Ліотар було п’ятеро дітей).

Багато неспівпадінь фактів і міфів присутні і в легендарній історії створення знаменитої пастелі «Шоколадниця», що була написана у Відні у 1744 році. Що це за прекрасна молода дівчина, що акуратно несе на срібному підносі чашку гарячого шоколаду? За однією з версій, на картині зображена камеристка Марії-Терезії, що вразила художника своєю красою. Інша версія історії нагадує казку про Попелюшку. Дівчину звали Анна Бальдауф. Дочка збіднілого лицаря, вона працювала покоївкою імператриці. При дворі її побачив молодий принц Дітріхштейн і закохався. Всупереч заборонам своєї сім’ї, принц одружився з Анною, а в якості весільного подарунка замовив Ліотару портрет нареченої в тому ж одязі, в якому її вперше побачив. І остання версія: можливо, дівчина працювала в одній з віденських кондитерських. Одного зимового дня туди зайшов молодий принц, щоб випити гарячого шоколаду. Чашку з ароматним напоєм принесла йому красуня шоколадниця на ім’я Анна Бальдауф. Принц закохався і одружився з нею, а до дня весілля замовив придворному художнику Ліотару її портрет в образі шоколадниці. Усі три версії могли б стати сценарієм романтичного фільму. Однак мистецтвознавець Рене Лош, один з авторів біографії Ліотара, сміється, коли його запитують про цю історію, і запевняє, що все це вигадки: дівчину звали зовсім не Анна Бальдауф, ані принц, ані художник ніколи в неї не закохувались, і більше того – Ліотар взагалі не надавав особливого значення цій пастелі і значно більше цінував портрети своєї дружини. Хтозна, де тут правда, а де – легенда?..

Як би все не було насправді, а створена Ліотаром пастель вразила сучасників і продовжувала дивувати протягом століть. У портрета шоколадниці знайшлося не менше прихильників, ніж у самої моделі. До тогож, на цій картині вперше було зображено перший фарфор Європи – мейссенський.

Останні роки життя художник провів в Конфіньйоні, поблизу Женеви, пишучи натюрморти, за які потім боротимуться колекціонери та музеї. Помер Ліотар 12 червня 1789 році.

Жан-Етьєн Ліотар, великий оригінал свого часу, завжди був прихильником незалежності – і в житті, і в мистецтві. За влучним висловом Рене Лош, «він спостерігав, як працюють інші, і… робив все по-своєму!»

Прекрасна шоколадниця. Пастель. 1744. Дрезденська галерея
Східна музика
Сніданок сім’ї Лавернь. Пастель. 1754. Приватна колекція.
Жан-Етьєн Ліотар. Турчанка и її служниця в купальні. Пастель, Музей мистецтва та історії, Женева.
Турчанка и її служниця в купальні. Пастель, Музей мистецтва та історії, Женева.
Жан-Етьєн Ліотар. Портрет молодої жінки. Художній музей Сент Луїс
Жан-Етьєн Ліотар. Портрет молодої жінки. Художній музей Сент Луїс