Жорж де Латур

Ім’я цього художника було забуте майже відразу після його смерті, а багато картин загубилися в глибині століть. Сьогодні творча спадщина де Латура складає близько 50 робіт, але історики мистецтва не втрачають надії розшукати всі шедеври майстра.

Сучасні біографи де Латура в своїх дослідженнях найчастіше опираються на інформацію, яку по дещицях збирали їх попередники, вивчаючи сторінки церковних книг та інших документів, що зберігаються в архівах Лотарингії. Але сьогодні все частіше доводиться чути про те, що знайдена чергова картина де Латура або виявлені нові документи, пов’язані з його життям. І це прекрасно: великий французький живописець ніби бере реванш за довгі роки забуття. Шкода лише, що поки не знайдено жодного автопортрета де Латура, ані свідчень його сучасників, ані його власних щоденників. Тобто нічого, що допомогло б нам зрозуміти, якою людиною він був і як виглядав, про що думав і що відчував, з ким дружив і кого ненавидів…

«14 березня був хрещений Жорж, син булочника Жана де Латура , та його дружини Сібілли; хресні батьки – крамар Жан де Бьоф та Пентекоста, дружина Ніколаса; всі з Віку» - це запис в книзі церкви міста Вік-сюр-Сей була зроблена місцевим священиком у 1593 році. В цьому невеликому містечку та території герцогства Лотарингія де Латури проживали з давніх давен. Прадід художника займався обробкою шкір, дід був чоботарем. Батько Жоржа, одружившись з дочкою місцевого пекаря, отримав підприємство тестя в якості приданого, а згодом відкрив при пекарні хлібну крамничку. Сімейний будинок де Латурів, очевидно, був досить просторим, оскільки відомо, що у 1598 році Жан де Латур здає в оренду цілих десять кімнат – і це при тому, що на той час у них з Сібіллою було вже семеро дітей. Про те, що він був доволі забезпеченою та шанованою у місті людиною, свідчить той факт, що його ім’я часто згадується в церковних книгах, оскільки багато городян вважали за честь запросити Жана де Латура на хрестини - в якості хресного батька або на шлюб - в якості свідка. Де Латури, найімовірніше, мали ще й землі та тримали худобу, як було заведено серед забезпечених міщан. Тому можна припустити, що маленький Жорж ріс в достатку та отримав добру початкову освіту: збережений фрагмент його листа демонструє досконалу каліграфію та знання правил орфографії.

Коли і де син пекаря навчається живопису? Можливо, перші уроки йому давав Клод Дого – єдиний на весь Вік-сюр-Сей професійний художник. Можливо, батько відправив сина на навчання у столицю Лотарингії – Нансі, або навіть в Італію або Голландію? Дослідники висувають найрізноманітніші припущення, але досі не знайдено жодного документа, що пролив би світло на період навчання Жржа професії живописця. Зате зберігся нотаріальний акт від 2 липня 1617 року, що засвідчує укладання шлюбу між Жоржем де Латуром та Діаною Ленерф із Люневіля. В документі вказано, що в якості приданого художник отримав «500 франків, дві корови, теля та кілька меблевих гарнітурів», а також, що важливо – дворянський титул. Батько Діани служив при дворі та належав до найбагатших мешканців Люневіля. У 1618 році помер батько Жоржа, а через рік і тесть. Отриманий спадок дозволив молодій сім’ї почати самостійне життя. Подружжя переїхало до Люневіля та у 1620 році придбало новий будинок, одну з кімнат якого художник обладнав під майстерню. В архіві Люневіля не так давно було знайдено дуже цікавий документ. Це адресоване герцогу Лотарингії Генріху ІІ прохання де Латура про звільнення його, «єдиного представника благородного мистецтва в цьому місті», від сплати податків. Як не дивно, герцог висловив згоду, але ймовірно в усній формі. Оскільки відомо, що де Латуру не раз доводилося відстоювати свої привілеї навіть у суді.

Відтоді, як герцог Лотарингії вирішив побудувати в Люневілі черговий замок і тим надати місту статусу герцогської резиденції, життя тут ставало все більш привабливим, особливо для художника де Латура, який продавав картини для прикрашання інтер’єрів замку безпосередньо Генріху ІІ, за що звісно отримував немалі гроші. Сім’я живописця регулярно поповнюється. 2 серпня 1621 року в церкві Люневіля був охрещений Етьєн де Латур, а у 1623 році там же хрестили його сестру Клод. Всього у подружжя де Латур буде десятеро дітей.  Про те, що до художника приходить визнання, свідчить і неймовірний ріст популярності його майстерні, куди зі всіх кінців герцогства приїжджають молоді таланти з метою потрапити на навчання до «самого де Латура». Щоб якось зменшити чисто бажаючих художник призначає за трьохрічний курс навчання надзвичайно високу на ті часи плату – 500 франків.

В 20-х роках ХVІІ століття незалежне герцогство Лотарингія опинилося в епіцентрі тривалого військового конфлікту між Іспанією та Францією. Вимучені війною та її постійними супутниками – голодом та епідеміями, мешканці Люневіля змушені були боротися за виживання. 1626-им роком датований «акт експропріації» , знайдений в архіві місцевого казначейства, що свідчить про те, що «влада Люневіля заплатила слюсарю вісім франків за злам замка в зерносховищі художника де Латура та постановила виявлене там зерно розділити на рівні састини та роздати бідним…»

Влітку 1631 життя в Люневілі завмерло – в місті спалахнула чума. Скоріше, саме до цього періоду належать картини де Латура, на яких зображений святий Себастьян – покровитель зачумлених. Невдовзі міська влада змушена була присягнути на вірність Людовіку ХІІІ. У 1638 році в Люневілі відбулася остання спроба вигнати французів та відстояти незалежність. Французькі війська підпалили місто. Вважається, що у вогні тієї страшної пожежі і згоріла більша частина спадщини де Латура…

Дослідники припускають, що Жорж де Латур та його сім’я втекли з Люневіля в Нансі, а звідти в Париж. В королівській бухгалтерській книзі був виявлений такий запис: «15 серпня (1639) живописцю Жоржу де Латуру було видано 1000 ліврів з розрахунку за шість тижнів перебування при дворі в якості королівського художника». Інші документи, знайдені порівняно недавно, свідчать, що в число паризьких замовників де Латура, окрім самого короля, входили також кардинал Рішельє, герцогиня д’Агіллон, міністр фінансів де Буллон та королівський архітектор Ленотр.

На жаль, дата повернення художника до зруйнованого Люневіля невідома, але цей факт не викликає сумнівів, оскільки не однократно підтверджений…  судовими протоколами, пов’язаними з відмовами де Латура сплачувати податки. Часто за художника заступався сам губернатор Лотарингії, маркіз Лаферт, що був відданим прихильником його таланту. Саме завдяки маркізу збереглися вибрані картини де Латура, а також свідчення про них. Художник поповнив колекцію губернатора прекрасними роботами, серед яких «Різдво», «Покаяння апостола Петра», «Святий Себастьян», Зречення апостола Петра» та інші. Картина «Шулер з бубновим тузом» буде передана маркізу вже після смерті художника згідно з його заповітом. Жорж де Латур помер від туберкульозу 30 січня 1652 року в Люневілі.

Майже після двох століть повного забуття мистецтво Жоржа де Латура стає предметом справжнього культу. Музеї та приватні колекціонери зі всього світу ведуть боротьбу за право володіння картинами художника. Тож львівська Національна картинна галерея може неабияк пишатися наявністю в її експозиції картини Жоржа де Латура «Гравці беруть гроші у лихваря», що без сумніву стала безцінною окрасою львівської збірки.

Поклоніння пастухів, бл. 1644, 107х137, Лувр, Париж
Поклоніння пастухів, бл. 1644, 107х137, Лувр, Париж
Мучеництво святого Себастьяна, бл. 1649,167х130, Лувр, Париж
Мучеництво святого Себастьяна, бл. 1649,167х130, Лувр, Париж
Скорботна Марія Магдалина, бл. 1640, 134х92, Музей Метрополітен, Нью-Йорк
Скорботна Марія Магдалина, бл. 1640, 134х92, Музей Метрополітен, Нью-Йорк
Шулер з бубновим тузом, 1636-1638,106х146, Лувр, Париж
Шулер з бубновим тузом, 1636-1638,106х146, Лувр, Париж
Сон Йосипа, бл. 1640, 93х81, Художній музей, Нант
Сон Йосипа, бл. 1640, 93х81, Художній музей, Нант
У лихваря, 1630-1635, Львівська національна галерея мистецтв
У лихваря, 1630-1635, Львівська національна галерея мистецтв