Егон Шиле (12 червня 1890, Тульн-на-Дунаї — 31 жовтня 1918, Відень) — австрійський живописець і графік, один з найяскравіших представників австрійського експресіонізму.

Егон Шиле (Egon Schiele)

Яскравий талант Егона Шиле встиг розквітнути за одне коротке десятиріччя. Мистецтво Шиле, неперевершеного графіка та колориста, натхненного непохитною вірою в повну свободу творчості, злетіло яскравою кометою на небосхилі експресіоністичного живопису і згасло передчасно. Всю свою креативну силу художник вклав в дослідження тіла, йдучи цим шляхом до вивчення внутрішнього стану людини аж до «видобування на поверхню» найпотаємніших сховків її душі…

Світ дитинства Егона Шиле – це світ потягів, що прибувають здалеку і від’їжджають у невідомість Його батько був начальником залізничної станції австрійського містечка Тульн. Хлопчик народився 12 червня 1890 року. Він був другою дитиною в сім’ї Адольфа і Марії Шиле.  Маленького Егона неймовірно захоплюють потяги, що постійно проїжджають повз вікна їхньої квартири. Хлопчик безперервно  малює , вже тоді виявляючи безсумнівний талант спостереження. На жаль, численні цінні зошити згоріли в печі, оскільки батьки не схвалювали захоплень сина. Батько сподівався, що Егон зробить кар’єру інженера залізниці. Однак у ліцеї у Клостернеубурзі хлопчик швидко привертає увагу вчителя малювання, який відкриває перед ним світ мистецтва, особливо Віденського сецесіону, і Егон остаточно вирішує присвятити себе живопису.  В той час атмосфера в родині стає все більш гнітючою: Адольф Шиле страждає від психічних розладів, у нього все частіше трапляються напади агресії, він розмовляє з неіснуючими людьми… У 1905 році батько Егона помирає. Опікуном п’ятнадцятирічного підлітка, замкненого и меланхолійного, стає його дядько Леопольд Чіхачек. Той, хоч і не дуже цікавиться мистецтвом, все ж погоджується фінансувати навчання племінника у Віденській академії мистецтв. У 1906 році Шиле прибуває до Відня, де блискуче складає вступні екзамени. Професором Егона в академії стає Крістіан Гріпенкерль, художник історичного та портретного живопису, абсолютний консерватор, затятий противник сучасного мистецтва. Він вимагає від учнів досконалого володіння технікою, засуджуючи будь-які прояви індивідуальної експресії.А тим часом Шиле захоплюється творчістю Густава Клімта та інших митців Віденського сецесіону. Якщо протягом першого року навчання він ще старанно копіює античні твори, то з часом починає бунтувати і поводиться доволі непокірно, що з часом остаточно псує його стосунки з професором. На щастя той все ж погоджується підписати диплом Шиле з умовою: ніколи нікому не розповідати, у кого він вчився!

З того часу Шиле зовсім перестає зважати на докори матері та відсутність грошей. До того ж, він уже два роки користується прихильністю Клімта, який не лише цінує талант художника, але й допомагає йому: посилає моделей. Купує роботи, а також вводить його у віденські майстерні, що втілювали ідею синтезу  мистецтва і ремесел.  В рамках співпраці з майстернями Шиле проектує одяг и створює листівки. У 1909 році, також завдяки Клімту, він бере участь у у міжнародній виставці Кунстшау, де його роботи знаходяться поряд з полотнами  Матісса, Мунка , Боннара, Кокошки, ван Гога , Гогена. Того ж року Шиле та його друг Антон Пешкаразом з кількома друзями з академії засновують «Групу нового мистецтва». В грудні вони організовують виставку в галереї Густава Піско. Там Шиле знайомиться з Артуром Роеслером, письменником та критиком мистецтва.  Роеслер стане завзятим захисником його творчості та представить іншим колекціонерам. Невдовзі Шиле знаходить покровителя в особі інспектора залізниці Хайнріха Бенеша, який в міру своїх можливостей допомагає художнику. Поступово Шиле здобуває визнання в авангардному середовищі.

У 1911 році Шиле переїжджає зі столиці до маленького містечка Крумлова на півдні Чехії. Його супроводжує 17-річна модель Валері Неуциль, або як її називають, Валлі, яка до того позувала Клімту і, можливо, була його коханкою. Шиле виконує численні малюнки відверто еротичного характеру, головним джерелом натхнення для яких стала саме Валлі. В той же час художник захоплюється і міськими мотивами і створює великий цикл «Померле місто».  Уже в кінці літа Егон і Валлі переїжджають із провінційного Крумлова, мешканці якого різко не схвалюють їхні позашлюбні стосунки, до Неуленгбаху неподалік Відня. Однак і там люди дуже негативно ставляться до «художника-розбещувача», в майстерні якого бувають і діти… не зважаючи на застереження  і поради друзів, Шиле просувається все далі і для збагачення своїх радикально експресіоністичних картин, так і для задоволення потреб шанувальників «заборонених» малюнків. 13 квітня 1912 року художника звинувачують у розбещенні неповнолітньої дівчини та заарештовують. Три дуже важких і сповнених страху та відчаю тижні художник проводить в ув’язненні. Слідство не доводить цих підозр, однак художника визнають винним у демонстрації порнографічних малюнків у місцях, доступних для дітей, та звільняють через три дні.

В результаті процесу Шиле втрачає довіру багатьох друзів, але Бенеш – його добрий ангел, Валлі – безмежно віддана йому муза та Роеслер – вірний меценат незмінно залишаються поруч. В листопаді 1912 року художник нарешті влаштовується у власній майстерні у Відні, де буде працювати наступні шість років. Інтерес до його творчості зростає, він виставляється на дуже багатьох експозиціях. До початку Першої світової війни Шиле вже широко відомий за межами Відня.

У 1914 році Шиле знайомиться з двома доньками слюсаря, що жили навпроти його майстерні. Йому сподобалися відразу обидві, але все ж він обирає Едіт і залишає Валлі. Шиле і Едіт одружуються, незважаючи на заперечення її сім’ї. Мати Егона на шлюб не приїхала. Через чотири дні після одруження Шиле мобілізують в армію, однак через слабке здоров’я скеровують у тил. Спочатку він служить в частині, яка займається транспортуванням російських військовополонених, а потім у таборі для російських полонених офіцерів. У 1917 році Шиле був скерований до Відня для служби на продовольчому складі. В країні, де катастрофічно не вистачало продовольства, це місце вважалося золотою жилою. Служба в армії не надто впливала на творчість. В той час художник бере участь у кількох великих виставках. Для однієї з них він малює плакат, на якому зображує себе у вигляді Христа на Тайній Вечері. Виставка стає справжнім тріумфом, ціни на роботи зростають втричі.

Егон та Едіт хотіли купити великий будинок зі студією. Але їх мріям не судилося здійснитися. 19 жовтня 1918 року вагітна Едіт заражається іспанкою, що лютувала тоді у всій Європі, та 28 жовтня помирає. Егон не набагато пережив дружину. Практично відразу він теж захворює на іспанку та помирає 31 жовтня, через три дні після смерті Едіт.

Бунтівний та непокірний художник за десять років блискучої кар’єри став провідною фігурою віденського мистецького світу. Його спадок налічує близько 300 картин та кілька тисяч малюнків. Після смерті Шиле його експозиції проходили і продовжують відбуватися в найбільших музеях світу. Про життя Шиле написані романи «Зарозумілість» Джоани Сміт та «Порнограф із Відня» Люїса Крофтса, про нього знято фільм «Егон Шиле: ексцес и покарання» (1981).

Автопортрет з квітами-«ліхтариками», 1912, 32,2х39,8 см, приватна колекція.
Автопортрет з квітами-«ліхтариками», 1912, 32,2х39,8 см, приватна колекція.
Портрет Валлі, 1912, 32,7х39,8 см, дерево, олія, приватна колекція
Портрет Валлі, 1912, 32,7х39,8 см, дерево, олія, приватна колекція
Портрет дружини художника (Едіт Шиле у сукні в полоску), 1915, 180х110 см, Гаагс Гемсентемузеум, Гаага
Портрет дружини художника (Едіт Шиле у сукні в полоску), 1915, 180х110 см, Гаагс Гемсентемузеум, Гаага
Жінка, що сидить з піднятим коліном, 1917, 46х30,3 см, Національний музей, Прага
Жінка, що сидить з піднятим коліном, 1917, 46х30,3 см, Національний музей, Прага
Молода мати, 1914
Молода мати, 1914
Осіннє сонце і дерева
Портрет дружини Едіт Шиле, 1917-1918, Галерея Бельведер, Відень
Портрет дружини Едіт Шиле, 1917-1918, Галерея Бельведер, Відень
Чотири дерева, 1917, п., о., Галерея Бельведер, Відень
Чотири дерева, 1917, п., о., Галерея Бельведер, Відень
Сім’я, 1918, 152,5х162,5 см, Галерея Бельведер, Відень
Сім’я, 1918, 152,5х162,5 см, Галерея Бельведер, Відень