Амедео Модільяні
Амедео Модільяні
Жанна Ебютерн
Жанна Ебютерн

Амедео Модільяні

Розгледіти творчість Модільяні та навіть істинне його обличчя ледь вдається крізь райдужні переливи ліричних легенд та густий туман темних пліток. Ні про кого, напевно, не написано стільки сумнівних та тенденціозних спогадів та белетристики… Він був знайомий майже з усіма знаменитими і не дуже персонажами Паризької школи, сам зарахований до її грандів, він – герой численних монмартрських та монпарнаських легенд. І все ж ані його доля, ані його мистецтво не вплітаються цілком в загальну історію часу. Навколо нього багато приятелів, є і близькі друзі, проте в творчості своїй, у внутрішньому житті він залишався від всіх і всього в сумній та нездоланній самотності…

Амедео Модільяні народився в Ліворно 12 липня 1884 року і став четвертою дитиною в сім’ї торгівця деревиню та вугіллям Фламініо Модільяні та його дружини Євгенії Гарсен. Викладачки французької мови в народній школі. На той час фірма батька збанкрутувала. Власне в момент народження Амедео судові чиновники прийшли до будинку з метою конфіскації майна. Та оскільки закон забороняв обшук у кімнаті породіллі, то всі цінності, звичайно, були там і заховані. Пізніше Модільяні, що ледь зводив кінці з кінцями. Жартував, що «народився в розкоші»…

Дедо. Як називали його близькі. Був слабкою та хворобливою дитино., в 11 років він переніс тяжкий плеврит, а через три роки захворів на тиф і кілька тижнів перебував на межі життя і смерті. «На пам’ять» про цю боротьбу Амедео залишаться легеневі ускладнення та… захоплення мистецтвом, до того ж і те, і інше – на все життя. Під час одужання після тифу мати обіцяє йому, що не буде наполягати на продовженні його навчанні у школі та дозволить займатися виключно художньою творчістю. Починаючи з серпня 1898 року Амедео періодично відвідує Академію живопису Мікелі. У вересні 1900 року у Модільяні відкривається легенева кровотеча. Лікарі діагностують гостру стадію туберкульозу і закликають матір художника «готуватися до найгіршого» Але вона вирішує боротися за життя сина та відвозить його на південь Італії, спочатку до Неаполя та капрі. А коли стан здоров’я Дедо суттєво покращився. – до Риму та Венеції. Відвідуючи численні італійські музеї. Модільяні відкриває для себе творчість Белліні, Карпаччо та багатьох інших видатних майстрів. У 1902 році у Флоренції він вступає до Вільної школи живопису оголеної натури, а у флорентійських музеях та церквах продовжує вивчати шедеври майстрів Ренесансу. Через рік він повертається до Венеції та вступає до Інституту мистецтв, але місцевий клімат йому не підходить, і 1906 року Модільяні знову переїжджає – цього разу в Париж.

Модільяні ніхто і ніколи – в тому числі і він сам – не зараховував до жодного напрямку в мистецтві, він не став руйнівником основ, він не очолив школи, його не наслідували. Він не декларував художньої програми, хоча володів загостреною індивідуальністю. Його картини не викликали гучних скандалів, його майже не купували. Воліли обговорювати не так картини, як його самого – його схильність до епатажу, його справжню та надуману порочність, хвороби, його рідкісну та витончену красу. І все ж Модільяні, той Модільяні, що в хмільному тумані читає напівграмотному Сутіну Данте, змінює випадкових подруг, банально напивається в компанії Моріса Утрілло або просто влаштовує скандал в кав’ярні, завжди зберігає певне художнє та особистісне патриціанство. Збіднілий денді, герой монпарнаських балад, він – з усіма і ні з ким, його картини не схожі на інші. І немає сумнівів – це великий живопис.

В Парижі Модільяні швидко відмовився і від звичок хоч і бідного, але респектабельного буржуа, і від традиційних художніх прийомів, набутих в Італії, хоч ті уроки звичайно дали йому знання класики та професіоналізм, що вгадувався у всіх наступних експериментах. Незважаючи на відсутність грошей, його дешевий робочий одяг завжди добирався зі смаком. І – дуже рідкісна звичка в ті часи, коли навіть у відносно пристойних будинках не було ні ванни, ні душу, - щоденне миття в тазу, який він незмінно возив із собою.

Восени 1907 року Модільяні знайомиться знайомиться з першим прихильником свого таланту, доктором Полем Александре, що допомагає художнику по мірі можливостей, багато (хоч і дешево) купує ранні його роботи. Саме він знайомить Амедео з Константином Бранкузі, під впливом якого той захоплюється скульптурою. Значною мірою завдяки вмовлянням та допомозі Александре Модільяні став виставляти свої скульптури та картини в Салоні незалежних (1908) та пізніше – в Осінньому  салоні. Однак його хворим легеням шкодив вапняковий пил, і Амедео повертається до живопису, точніше, до зображення оголеної натури. Саме полотна в жанрі «ню» підняли його репутацію та поставили в один рад з такими корифеями авангарду як Матісс і Пікассо. В його звабливих видовжених намальованих тілах є дещо від релігійного спокою Кватроченто. В мистецтві Модільяні впливи різних епох, загострені його неповторно особистим баченням, створюють незвичну для початку ХХ століття «густоту епох». Саме ця класичність, відсторонений спокій роблять його ню настільки далекими від звичної еротики.

В липні 1917 року Модільяні знайомиться з Жанною Ебютерн, що стає його дружиною. Образ Жанни невловимий та фантасмагоричний. ЇЇ згадують і як дівчину найсуворіших правил (вона вона справді походила з католицької педантичної, аскетичних поглядів родини, що зрештою могло провокувати у Жанни бажання бути зовсім іншою), і як постійну відвідувачку «Ротонди», куди вони приходила зі своїм братом Андре. «З дуже темним волоссям, з м’якими манерами, майже східними очима» і «замріяно відсутнім виглядом». Вони познайомилися в «Ротонді». Моді звернувся до Жанни: «Посидь так», - і відразу почав малювати її портрет на серветці. Із кафе вони вийшли обійнявшись… Багато дослідників задаються питанням, що знайшла 19-річна дівчина у виснаженому життєвими негараздами та туберкульозом 32-рчному чоловікові? Тим більше що він безперервно пив, тиняючись від однієї кав’ярні до іншої, там же продаючи свої картини і витрачаючи гроші знову-таки на випивку… Одного разу агент і друг Модільяні Леопольд Зборовскі почав переконувати Жанну, що Моді треба рятувати, що ін. гине. Дружина художника вислухала його і замислено промовила: «Ви просто не розумієте – Моді обов’язково потрібно померти. Він геній і ангел. Коли він помре, всі відразу це зрозуміють». Моді безперервно писав Жанну. ЇЇ портрети володіють дивною вражаючою подібністю: художник ніби вводить модель в простір власного мистецтва, де все підпорядковується єдиному ритуалу-перетворенню – витягуються пропорції, загострюються, робляться ламкими риси, все підкорюється заданій ритмічності. Є щось надмірно особисте в портретах Жанни, так ніби нам дають читати інтимного листа або почути слова, які можна лише прошепотіти на вухо. Риси, які дозволено бачити тільки одній людині в особливі хвилини… В листопаді 1918 року народжується їхня дочка Джованна. Однак ані це, ані те, що його картини починають нарешті користуватися успіхом, не зупиняє художника. Він і далі п’є і все частіше говорить про смерть. На початку 1920 року Модільяні сильно застудився. 22 січня його привезли до Шаріте – паризької лікарні для бідних, він був уже без свідомості. Увечері 24 січня він помер. Після смерті Моді Жанна замкнулася в собі. Вдома у батьків вона не плакала, але весь час мовчала. Брат Андре протягом ночі кілька разів заходив до неї в спальню та бачив, як вона стоїть, притулившись до віконного скла. Через два дні о 4 годині ранку, коли в кімнаті нікого не було, Жанна викинулась з вікна шостого поверху. Смерть була миттєвою. 14-місячна Джованна Модільяні залишилася сиротою…

Тим часом спадок художника все більше віддаляється від його заплутаної та затьмареної стараннями сучасників та істориків долі. Але темнота – частий гість в історії та міфах Монпарнаса…

Автопортрет. 1919. 100х64,5 см. Музей мистецтв. Сан-Пауло.
Автопортрет. 1919. 100х64,5 см. Музей мистецтв. Сан-Пауло.
Амазонка. 1909. 92х65 см. Приватна колекція.
Амазонка. 1909. 92х65 см. Приватна колекція.
Оголена, що сидить. 1916. 92х60см. Галерея інституту Курто, Лондон.
Оголена, що сидить. 1916. 92х60см. Галерея інституту Курто, Лондон.
Велика оголена. 1917. 72,4х116,5 см. Музей сучасного мистецтва, Нью-Йорк.
Велика оголена. 1917. 72,4х116,5 см. Музей сучасного мистецтва, Нью-Йорк.
Дама з чорною краваткою. 1917. 65х50 см. Приватна колекція.
Дама з чорною краваткою. 1917. 65х50 см. Приватна колекція.
Жінка з віялом (Лунія Чеховська). 1919. 100х65 см. Музей сучасного мистецтва, Париж.
Жінка з віялом (Лунія Чеховська). 1919. 100х65 см. Музей сучасного мистецтва, Париж.
Жанна Ебютерн. 1919. 127,5х81 см. Приватна колекція.
Жанна Ебютерн. 1919. 127,5х81 см. Приватна колекція.
Портрет Жанни Ебютерн. 1919. Приватна колекція.
Портрет Жанни Ебютерн. 1919. Приватна колекція.