Автопортрет на сімдесят восьмому році життя. 1858. 64х53 см. Галерея Уффіци. Флоренція.

Жан Огюст Домінік Енгр

Енгр не любив жодних бурхливих подій – чи то революцій, чи то масових мітингів – і все життя намагався уникати натовпу, однак доля склалася так, що він став свідком багатьох політичних потрясінь. Початок кар’єри Енгра, народженого напередодні Французької революції, співпав з епохою правління Наполеона І, під час Реставрації та правління Луї Філіппа до художника приходить визнання, а апогею своєї слави він досягає вже під час Другої імперії і стає одним з найвідоміших людей своєї епохи.

Жан Огюст Домінік Енгр народився 29 серпня 1780 року в Монтобані, на південному заході Франції. Його батько, Жозеф Енгр, що сам був обдарованою людиною, малював, займався гравюрою, а також музикою, мав зв’язки в мистецьких колах, швидко розгледів  у свого старшого сина «божу іскру» та вирішив створити всі умови для його творчого розвитку. Спочатку батько сам навчав сина малюванню, співу та грі на скрипці, а згодом відправив його до Тулузи, до свого приятеля, відомого художника Жозефа Гійома Рока, який тоді викладав у тулузькій Академії мистецтв. Там з 1791 по 1796 рік юний Енгр пройшов основний курс навчання. Перебування в тулузі, історичному та культурному центрі провінції Лангедок, пробудило у художника-початківця інтерес до античності та мистецтва наступних епох.

В серпні 1797 року молодий Енгр, з прекрасними рекомендаціями свого вчителя Рока та почуттям значущості майбутньої місії художника, відправляється підкорювати Париж і без особливих зусиль потрапляє на навчання до самого Жака Луї Давида. Серед студентів майстерні Давида Енгр належав до так званої групи «аристократів», що захоплювалися мистецтвом античності та Ренесансу, та спілкувався виключно з тими, хто поділяв його погляди. Вже після перших місяців навчання за Енгром закріпилося прізвисько «самітник» - настільки він був занурений в свою роботу і тримався в стороні від юнацьких розваг. Талант і наполегливість Енгра були помічені Давидом, що обирає його серед усіх учнів для участі в конкурсі Гран-прі де Ром, нагородою за перемогу в якому було стажування в Італії, фінансоване французьким урядом. Вперше Енгр бере участь в цьому престижному конкурсі у 18000 році і опиняється на другому місці. Через рік молодий художник робить ще одну спробу, цього разу він перший! Однак через погіршення матеріального становища Франції внаслідок наполеонівських війн, подорож до Італії було відкладено на невизначений термін… Лише 1806 року художник нарешті отримує дозвіл поїхати до Італії. Він одразу ж вирушає в дорогу, залишаючи в Парижі кілька картин для майбутнього Салону та… свою наречену  Жюлі Форестьєр.

Вже в Римі художник довідався, що його роботи, виставлені на паризькому Салоні, були суворо розкритиковані. Щоб не піддатися депресії, він працює з іще більшою віддачею, ніж завжди. Енгр працює, майже не звертаючи уваги на все, що не стосується його творчості, навіть на те, що батьки Жюлі наполягли на розірванні її заручин з художником, вважаючи, що «цей одержимий» не зробить щасливою їхню доньку… У 1810 році закінчується термін стажування, однак Енгр вирішує залишитися в Римі. Він дуже рано досяг вершин майстерності як портретист і продовжував залишатися одним з кращих художників у цьому жанрі протягом наступних десятиліть. Гонорари за портрети дозволяють йому жити в італійській столиці.

В грудні 1813 року Енгр одружується є Мадлен Шапель, а вже наступного року в сім стається трагедія: дитина Мадлен помирає через кілька годин після народження… Через кілька місяців помирає батько художника… У 1815 році остаточна поразка Наполеона під Ватерлоо призводить до того, що більшість замовників Енгра залишають Рим, сім’я залишається без засобів до існування… У 1817 році помирає мати художника… Роботи, що рік за роком виставляються художником на Салоні, і далі сприймаються без ентузіазму. За Енгром закріпилося прізвисько «готичний художник»: критики розцінювали пристрасть художника до мистецтва античності та Ренесансу я к епігонство… Кілька місяців Енгр з дружиною мешкає у Флоренції в будинку свого друга, визнаного скульптора Лоренцо Бартоліні, який, розуміючи складне матеріальне становище художника, запрошує його до себе. Однак чи то через заздрість, чи то через банальні ревнощі Енгра друзі посварилися… Сім’я знову опинилася на межі бідності… Мадлен, володіючи насправді ангельським терпінням, як може оберігає художника від турбот повсякденного життя. Енгр дуже цінує це: «Я щасливий завдяки моїй дружині – найкращій серед жінок. Мій шлюб – моє єдине щастя».

У 1824 році Енгр повернувся із Флоренції в Париж і виставив у Салоні монументальну роботу 2 Обітниця Людовика ХІІ, що простить заступництва Богоматері для Французького королівства», що була написана на замовленні міністра внутрішніх справ. Сталося неймовірне: критики в один голос назвали полотно «видатною роботою», а самого Енгра «багатообіцяючим художником»… Щоправда, така прихильність була більше спланованою політичною акцією, ніж виявом справжнього ставлення до художника… У 1825 році Енгра нагороджують Орденом Почесного легіону. Він стає професором, віце-президентом, а у 1834 році – президентом паризької Академії мистецтв.

У грудні 1834 року Енгр з Мадлен знову виїжджають до Риму: художник отримує призначення на посаду директора Французької академії у Римі, що була філією паризької Академії мистецтв та центром закордонного стажування молодих французьких художників. Учні Вілли Медічі (неофіційна назва Французької академії), до яких Енгр по-батьківськи ставиться протягом усього шестирічного терміну свого директорства, захоплюються метром. Недільними вечорами директор проводить концерти, під час яких вражає студентів та колег-професорів своєю грою на скрипці. Він надавав перевагу саме таким творчим зустрічам перед нудними офіційними зібраннями…

В квітні 1841 року закінчується термін перебування Енгра на посаді директора Французької академії, та сім’я повертається до Парижа. Це був період визнання, неодноразові аудієнції у самого короля, приятельські стосунки за спадкоємцем престолу герцогом Орлеанським…

 У лютому 1849 року Мадлен випадково поранила ногу. Що згодом призвело до гангрени. В кінці липня Мадлен померла. Художник впадає в жорстку депресію., усамітнюється в своєму домі… через три роки Енгр одружився з Дельфіною Рамель, з якою його познайомили друзі. Вона взяла на себе всі побутові клопоти і прекрасно виконувала обов’язки дружини художника.

Визнаний мистецьким середовищем і владою, Жан Огюст Домінік Енгр помирає 14 січня 1867 року в Парижі від пневмонії.

Кращі досягнення Енгра належать до портретного жанру. Роботи цього неперевершеного портретиста відрізняє особливе відчуття індивідуальності та вміння втілити гостроту свого сприйняття в завершений, цілісний та гармонійний образ.

Портрет Філібера Рів’єра. 1804-1805. 116х89 см. Лувр. Париж.
Портрет Філібера Рів’єра. 1804-1805. 116х89 см. Лувр. Париж.
Жан Огюст Домінік Енгр, Мадемуазель Рів’єр. 1806. 1000х70 см. Лувр, Париж.
Мадемуазель Рів’єр. 1806. 1000х70 см. Лувр, Париж.
Жан Огюст Домінік Енгр, Едіп і сфінкс. 1808. 189х144. Лувр, Париж.
Едіп і сфінкс. 1808. 189х144. Лувр, Париж.
Жан Огюст Домінік Енгр, Зевс і Фетіда. 1811. 327х260 см. Музей Гране, Екс-ан-Прованс.
Зевс і Фетіда. 1811. 327х260 см. Музей Гране, Екс-ан-Прованс.
Сон Оссіана. 1813. 348х275 см. Музей Енгра, Монтобан.
Сон Оссіана. 1813. 348х275 см. Музей Енгра, Монтобан.
Велика одаліска. 1814. 91х162 см. Лувр, Париж.
Велика одаліска. 1814. 91х162 см. Лувр, Париж.
Роже, що звільняє Анжеліку. 1819. 147х199 см. Лувр, Париж.
Роже, що звільняє Анжеліку. 1819. 147х199 см. Лувр, Париж.
Антіох і Стратоніка. 1840. 57х98 см. Музей Конде, Шантійі.
Антіох і Стратоніка. 1840. 57х98 см. Музей Конде, Шантійі.
Одаліска з рабинею. 1842. 76х105. Художня галерея Уолтерс, Балтимор.
Одаліска з рабинею. 1842. 76х105. Художня галерея Уолтерс, Балтимор.
Джерело. 1820-1856. 163х80 см. Музей д’Орсе, Париж.
Джерело. 1820-1856. 163х80 см. Музей д’Орсе, Париж.
Турецька баня. 1862. 110 см в діаметрі, полотно на дошці, олія. Лувр, Париж.
Турецька баня. 1862. 110 см в діаметрі, полотно на дошці, олія. Лувр, Париж.