Клод Моне. 1899. Фото - Надар
Клод Моне. 1899. Фото - Надар
Автопортрет в береті. 1886. 56х46 см. Приватна колекція
Автопортрет в береті. 1886. 56х46 см. Приватна колекція
Огюст Ренуар. Моне читає газету. 1872.
Огюст Ренуар. Моне читає газету. 1872.
Огюст Ренуар. Портрет Клода Моне. 1875. 85х60,5 см. Музей д’Орсе, Париж.
Огюст Ренуар. Портрет Клода Моне. 1875. 85х60,5 см. Музей д’Орсе, Париж.

Клод Моне

Оскар Клод Моне народився в Парижі  14 жовтня 1840 року. Будучи ще підлітком, Моне вступає  до коледжу в Гаврі. Пристрасть юнака до мистецтва виявляється спочатку в тому, що він малює багато портретів-шаржів, що користувалися заслуженим успіхом та розкуповувалися мешканцями міста. Величезний вплив на подальшу творчу долю Моне мало знайомство з у 1856 році з нормандським художником Еженом Буденом. Пізніше Моне казав, що саме завдяки йому він став художником. Саме Буден відкрив молодому Моне таємниці техніці роботи олією на природі, що з точки зору академічного живопису вважалося неприпустимим. Клод мріє вивчати живопис в Парижі, однак міська рада Гавра відмовляє йому у стипендії. Допомогло втручання тітки Клода, яка обіцяє оплатити навчання племінника, і в1859 році Моне їде вчитися в Париж.

Моне не вступає до Академії мистецтв, як радив йому батько, а починає відвідувати Академію Сюїса, де знайомиться з Піссарро, а згодом з Ренуаром, Сіслеєм та Мане. У 1861 році Клод в складі полку африканських стрільців відправляється до Алжиру, однак захворівши на тиф, отримує звільнення та повертається до Гавру, щоб відновити сили після важкої хвороби. Тут Моне знайомиться з Йоганом-Бартольдом Йонкіндом. «Він стає моїм вчителем, йому я зобов’язаний становленням свого погляду художника…» - писав про цю зустріч Моне.

З 1862 року Моне знову в Парижі, де вчиться в майстерні Глейра разом з Ренуаром, Сіслеєм та Базилем. Глейр, відповідно до традицій того часу, навчає вихованців на прикладах античного мистецтва і різко критикує учнів за спроби відійти від цих канонів. Однак коли настають сонячні дні, молоді художники беруть фарби і мольберти та їдуть за місто – вони хочуть малювати природу «з натури». Дві картини Моне, написані в лісі Фонтенбло, були прийняті до Салону та високо оцінені критиками. Однак нерідко трапляється, що люди плутають Клода Моне з Едуардом Мане (їхні прізвища вимовляються майже однаково), автором скандальної «Олімпії». Моне надихає творча манера Мане, і він вирішує написати свій варіант «Сніданку на траві». Він кілька місяців працює над цим величезним полотном, однак з матеріальних причин  не може завершити роботу – грошей. Що присилає тітонька Лекард. Не вистачає, картини продаються погано…  У 1866 році Моне виставляє в Салоні дві картини: пейзаж та портрет Камілли Донс’є, відомий як «Жінка в зеленій сукні». Молода натурниця, що позувала для картини – муза і кохана жінка Моне. Сім’я Моне робила все, щоб цей зв’язок розпався, однак Клод все ж одружується з Каміллою, вона стає матір’ю двох його синів.

В травні 1867 року Моне переїжджає жити до багатого друга Базиля, де вже на той час живе і Ренуар. Цей рік для Моне був невдалим – Салон відхиляє його картини, вважаючи їх надто авангардними, незвичними.  Художник ледь не опускає руки… літо він проводить з батьками в Сен-Адрессе, тоді як Камілля, що чекає дитини, залишається в Парижі без засобів до існування… На прохання Моне їй допомагають Базиль та Піссарро. До Парижу Моне повертається лише після народження сина, якого назвали Жаном. Значні фінансові проблеми не дозволяють молодим батькам повною мірою насолодитися щастям… на щастя, Луї Годібер, гаврський поціновувач мистецтва, купує у Моне кілька картин. Художник разом з Каміллою і сином ненадовго оселяється в Фекані, а згодом переїжджає в Етрета, де має можливість багато працювати на природі.  Однак журі Салону вкотре відхиляє його роботи. В червні 1870 року Моне одружується з Каміллою та виїжджає до Трувіля. Тут його застає франко-пруська війна та нові фінансові труднощі… На фронті гине вірний друг Базиль. Війна змушує Моне виїхати до Лондона. Потім, повертаючись у Париж, Моне на деякий час їде до Голландії, де малює серію пейзажів у містечку Заандам. У Франції Моне несподівано отримує спадок, що дозволяє сім’ї орендувати будинок в Аржантеї поблизу Парижа. За прикладом Добіньї Моне облаштовує собі майстерню човні та подорожує Сеною до Руану, спостерігаючи різноманітні нюанси атмосферних явищ. Цей період в житті художника стає вирішальним моментом в історії імпресіонізму. Окрім Моне там працювали Мане, Ренуар, Сіслей, Кайботт. У 1873 році Моне не відправляє жодної картини до Салону. Друзі вирішують заснувати товариство незалежних художників т а виставити свої роботи в студії відомого фотографа Надара.

Перша виставка була організована у 1874 році. Продано небагато, відвідувачі та критики висміюють роботи молодих художників. Картина Моне «Враження. Схід сонця» викликала іронічні коментарі критика Луї Леруа, який жартома придумав термін «імпресіоніст» (від французького «impression» – «враження»). Хто б міг подумати, що з цього іронічного слова народиться назва нового напрямку в мистецтві!

У 1875 році в аукціонному домі Друо відбувається продаж картин Моне, Ренуара, Сіслея, Берти Морізо. Прибутки від продажу ще невеликі, проте поступово починає формуватися коло шанувальників нового напрямку. Багатий підприємець Ернест Ошеде замовляє у Моне чотири полотна для свого замку в Монтжероні. Під час перебування в маєтку та роботи над замовленням між Моне та дружиною Ошеде Алісою зав’язується дружні стосунки. У 1877 році Ошеде стає банкротом, що звичайно позначається на матеріальному становищі художника. В березні 1878 року в родині Моне народжується друга дитина – син Мішель. Камілла тяжко хвора та дуже страждає. Моне пише її останній портрет… 5 вересня 1879 року Камілла помирає.

Ернест Ошеде, намагаючись зберегти залишки своїх статків, виїжджає до Парижа, але його дружина і шестеро дітей залишаються в маєтку разом з Моне та двома його синами… Для дітей Клода і Камілли Аліса замінює матір. Однак спільне життя художника та дружини його покровителя викликає недоброзичливі насмішки оточуючих. Незважаючи на плітки, Аліса та Клод продовжують жити як одна сім’я. Офіційно одружитися вони зможуть лише через багато років – після смерті Ернеста. Весною 1882 року Моне виставляє 35 своїх робіт на VII виставці імпресіоністів і отримує нарешті схвальні відгуки критиків. У 1883 році Моне з сім’єю оселяється в будинку в Живерні, де мешкатиме до кінця життя. Чергові виставки набувають все більшої популярності, картини Моне знаходять своїх покупців, ціни на них зростають. Залишився позаду багаторічний страх перед кредиторами, до художника приходить визнання і достаток. Він пише серії картин, приділяючи особливу увагу освітленню предметів в різний час доби. Так з’являються «Тополі», «Собори»… Отримавши фінансову свободу, Моне вирішує облаштувати сад в Живерні таким чином, щоб він являв собою живу картину… Картину, яку можна малювати щодня… Після смерті дружини Аліси та старшого сина Жана Моне не залишає Живерні. В той час Моне спіткало ще одне лихо – він сліпне, у нього катаракта обох очей… Успішна операція дозволила художнику згодом повернутися до роботи. В улюбленому саду Моне працює над своїми полотнами до кінця життя. 5 грудня 1926 року Моне помирає.

 Вся історія французького імпресіонізму – від зародження до розквіту та поступового згасання – вкладається в довгу творчу біографію Клода Моне. Лицарська відданість цьому художньому напрямку, вірність імпресіоністичному сприйняттю світу ставлять цього майстра на особливе місце навіть поряд з його видатними побратимами. «Я імпресіоніст і маю намір завжди ним залишатись», - говорив Моне у 1880 році і міг з гордістю повторити ці слова до останніх своїх днів.

«Моне – істинний засновник імпресіонізму. В ньому та разом з ним імпресіонізм набув своєї найбільш завершеної формули. Моне рухався вперед, не відхиляючись в сторону, шляхом, який він обрав з самого початку».

Теодор Дюре, перший історик французького імпресіонізму.

Сніданок на траві. 1863-1866. 418х150 см. Музей д’Орсе, Париж.
Сніданок на траві. 1863-1866. 418х150 см. Музей д’Орсе, Париж.
Жінка в зеленій сукні. 1866. 231х157 см. Кунсхалле, Брем.
Жінка в зеленій сукні. 1866. 231х157 см. Кунсхалле, Брем.
Жінки в саду. 1866. 256х208 см.
Жінки в саду. 1866. 256х208 см.
Дама в саду (Сен-Адрессе). 1867. 80х99 см. Державний Ермітаж, Санкт-Петербург.
Дама в саду (Сен-Адрессе). 1867. 80х99 см. Державний Ермітаж, Санкт-Петербург.
Тераса в Сен-Адрессе. 1867. 98,1х129,9 см. Музей Метрополітен, Нью-Йорк.
Тераса в Сен-Адрессе. 1867. 98,1х129,9 см. Музей Метрополітен, Нью-Йорк.
Мадам Годібер. 1868. 217х138 см. Музей д’Орсе, Париж.
Мадам Годібер. 1868. 217х138 см. Музей д’Орсе, Париж.
Жан Моне на іграшковому конику. 1872. 60х74 см. Збірка Н. Каннінгса, Нью-Йорк.
Жан Моне на іграшковому конику. 1872. 60х74 см. Збірка Н. Каннінгса, Нью-Йорк.
Регата в Аржантеї. 1872. 48х75 см. Музей д’Орсе, Париж.
Регата в Аржантеї. 1872. 48х75 см. Музей д’Орсе, Париж.
Враження. Схід сонця. 1873. 48х63 см. Музей Мармоттан, Париж.
Враження. Схід сонця. 1873. 48х63 см. Музей Мармоттан, Париж.
Бульвар Капуцинок в Парижі. 1873. 61х80см. Державний музей образотворчого мистецтва ім.. О. с. Пушкіна, Москва.
Бульвар Капуцинок в Парижі. 1873. 61х80см. Державний музей образотворчого мистецтва ім.. О. с. Пушкіна, Москва.
Вокзал Сен-Лазар. Нормандський поїзд. 1877. 59,7х80 см. Художній інститут, Чікаго.
Вокзал Сен-Лазар. Нормандський поїзд. 1877. 59,7х80 см. Художній інститут, Чікаго.
На пляжі в Трувілі. 1890. 38,1х46,4 см. Музей Мармоттан, Париж.
На пляжі в Трувілі. 1890. 38,1х46,4 см. Музей Мармоттан, Париж.
Собор в Руані в сонці. 1894. 107х73 см. Музей д’Орсе, Париж.
Собор в Руані в сонці. 1894. 107х73 см. Музей д’Орсе, Париж.
Біле латаття. Живерні. 1899. 89х93. Державний музей образотворчого мистецтва ім.. О. с. Пушкіна, Москва.
Біле латаття. Живерні. 1899. 89х93. Державний музей образотворчого мистецтва ім.. О. с. Пушкіна, Москва.