09-09-13 12:35 Вік новини: 4 yrs

У Львові представили книгу про секрети малярства в Галичині XV–XVIII століть

У дрогобицькому виданні «Коло» вийшла у світ нова книга Левка Скопа «Українське церковне малярство в Галичині. Техніка і технологія XV–XVIII століть».

У Львові цю книгу представили: автор дослідження Лев Скоп (мистецтвознавець, художник, реставратор музею «Дрогобиччина»), редактор Тетяна Думан (художник, мистецтвознавець, науковий працівник музею «Дрогобиччина»), директор видавництва «КОЛО» Микола Походжай.

Це перше в Україні ґрунтовне видання на цю тему. До написання такого посібника, як пояснює сам Левко Скоп, його спровокувала стереотипна пропаганда візантійського та російського іконопису в сучасній українській культурі, та нав’язування так званого «візантійського стилю», що його часто церковники та художники в сучасній Галичині асоціюють із давнім українським малярством. Окрім цього, викладацька робота на Кафедрі сакрального мистецтва у ЛНАМ, де Скоп працював у 1996-2013рр., показала, що подібних підручників катастрофічно не вистачає студентам.

Лев Скоп каже: «Коли на пари приносять польське видання, в якому на прикладі «Архангела з Дальови» (українська ікона в НМЛ) вчать, як «правильно» малювати ікони, використовуючи російські поради іконописцям; коли за настановами Флоренського сім раз навхрест ґрунтують дошку, або «пишуть» ікони «заливками», як вчив Пещанський, – то я розумію, що треба терміново писати книжку по технології українського малярства».

Опираючись на багаторічний реставраційний досвід, художню практику та теоретичну мистецтвознавчу базу, автор розкриває таємниці малярства давніх українських художників. На їх прикладі він подає практичні поради щодо поетапного виконання твору – вже в умовах сучасності.

Автор не переписує точних рецептів із середньовічних європейських трактатів чи грецьких настанов іконописцям, які вже достатньо висвітлені у працях попередників. Натомість, сконцентровує увагу на властивостях матеріалів, які застосовували галицькі майстри. Тож у книзі Левка Скопа не знайдете багатоскладових точних рецептур, зате його праця дає розуміння важливих пропорційних співвідношень речовини у художніх засобах. Автор акцентує на можливості вільних інтерпретацій середньовічних рецептів, заміни тих чи інших компонентів більш доступними відповідниками, що мають подібні якості.

Техніка та технологія малярства давніх українських майстрів до сьогодні ще не була ґрунтовно висвітлена. Практично єдиною на цю тему була невелика брошура Володимира Пещанського «Іконописна техніка та її джерела», видана Іларіоном Свєнціцким у 1932 р. Проте Пещанський, як і його послідовники, взоруючись на російських авторів, не ставив під сумнів однотипність іконопису в Росії та Україні. Тому основи поствізантійського образотворення, досліджені та описані там ще впродовж XIX ст., без змін переносив на українські реалії. Посібники по технології художніх робіт, котрі виходили в пізніші часи, церковного малярства торкались лише побіжно, теж переважно із посиланнями на російських мистецтвознавців. Тим не менш, як аргументує у своїй книзі Лев Скоп, українське малярство відрізнялось як від європейських, так і від поствізантійських класичних прикладів. Це стосується і технології (використання інших матеріалів), і техніки (застосування відмінних художніх прийомів), і самої організації творчого процесу.

Так, в монастирських артілях, популярних в Греції та Росії, іконопис перетворювався на своєрідний конвеєр, де продукувались копії ікони-«подлінніка», затвердженої вищим духовенством. На такому «конвеєрі» працювало близько десятка майстрів, кожен з яких виконував свою вузькопрофільну роботу: один – перебивав зображення, інший закладав зеленим кольором траву (позем), ще інший – розмальовував червоною фарбою одяг, останній (головний майстер – «лічнік») прописував лики. Не дивно, що при такому виконанні втрачались мистецькі якості, а про жодну творчість не могло бути й мови. Галицькі ж художники були індивідуалістами, що добре розумілися на богослов’ї та художній майстерності. У цехах могли користуватись допомогою підмайстрів для заготовчих робіт (ґрунтування основи, розтирання пігментів), проте у живописній роботі не допускали жодного стороннього втручання. Тому українські ікони так багато можуть розповісти про культуру та світогляд тої епохи, у якій були створені.

Наприклад, розглядаючи іконографію святого Луки, автор виявив цікавий момент. Апостол вважається покровителем іконописців та часто змальовується як художник із відповідним художнім реманентом. У грецьких та російських іконах XIV– XVII ст. Лука зображений із набором фарб у баночках, натомість в українських та західноєвропейських зображеннях Лука тримає в руці палітру. Це теж свідчить про різний підхід до технологічного виконання іконопису: грецькі та російські іконописці використовували готовий розведений колір для перекриття площин, галицькі ж майстри на зразок європейських змішували фарби на палітрі, добиваючись більшого розмаїття живопису.

У книзі ще багато цікавих нюансів. Окрім техніки та технології, дослідження охоплює широкий спектр мистецтвознавчих проблем. Автор подає короткий, але нетиповий огляд історичних етапів розвитку українського мистецтва. Аналізує специфіку церковного малярства та побудову композицій. Звертає увагу на світоглядні та естетичні засади творчості галицьких художників. Текст написаний дуже легко, доповнений короткими довідками, у зносках подані пояснення до вузькоспеціалізованих термінів.

Багато ілюстрована зразками давнього українського малярства книга буде цікавою не лише для художників-практиків, а й для широкого кола шанувальників української культури та мистецтва.

Як зазначив видавець Микола Походжай, «це вже друга книга видана за співпраці видавництва «КОЛО» та музею «Дрогобиччина» у серії «Бібліотека Драганівських читань». Цю серію мистецьких альбомів у кольоровому друці видавництво започаткувало для популяризації нових та альтернативних мистецтвознавчих розвідок у ширшому колі читачів, що цікавляться українською культурою. Адже подібні дослідження публікуються у вузькоспеціалізованих мистецтвознавчих збірниках, що зазвичай є чорно-білими та виходять невеликим накладом. Перша книга із цієї серії, «Майстер мініатюр Пересопницького Євангелія – Федуско, маляр із Самбора», вийшла у 2011 році. На початок наступного року готується до друку праця провідного київського мистецтвознавця Ростислава Забашти про культ святого Онуфрія в Україні».

Книга «Українське церковне малярство в Галичині. Техніка і технологія XV–XVIII ст.» присвячена Михайлові Бойчуку (1882 – 1937), українському художнику та мистецтвознавцю, котрий теоретично сформулював та практично впровадив концепцію відродження національного мистецтва, взявши за основу вивчення творчості давніх майстрів. На фоні популярності поствізантійських ідей, наприкінці XIX – на початку ХХ ст. він чітко виокремив український «національний тип» в рамках поствізантійської спадщини. Створивши в Парижі групу молодих художників «Renovation Byzantine», він пояснював: «Постільки ми є школою візантійського відродження, поскільки наша українська культура була під її впливом. У себе вдома ми називатимемося інакше!».

Реквізити видання: «Українське церковне малярство в Галичині. Техніка і технологія XV–XVIII століть». Автор – Лев Скоп. Головний редактор – Тетяна Думан. Рецензент – канд. мист. Дмитро Горбачов. Тверда обкладинка, колір. 191 с.: іл. Дрогобич: видавництво «Коло», 2013. ISBN 978-966-7996-97-0. Д

Додаткова інформація за тел.: 0979732140 – Тетяна Думан, 0974783797 – Лев Скоп.

 

galinfo.com.ua/news/141457.html